Поняття превентивної освіти

За матеріалами видання:  Словник основних термінів і понять з превентивного виховання / Під заг. ред. доктора пед. наук, професора Оржеховської В.М. /ТзОВ «Терно-граф», Тернопіль. – 2007. – 200 с.

Агресивність – емоційний стан, що пов’язаний з деструктивною активністю.

Адаптація – пристосування людини або групи людей до соціального середовища і водночас пристосування до них цього середовища з метою співіснування та взаємодії.

Адаптивність – це рівень вроджених та набутих якостей людини,
які забезпечують готовність до ефективних адаптацій.

Активна життєва позиція – свідома, цілеспрямована діяльність людини, орієнтована на формування позитивних особистих якостей та збереження навколишнього середовища.

Аморальність – недотримання норм моралі.

Бездоглядність – негативне соціальне явище, пов’язане з відсутністю контролю і турботи про виховання дітей з боку батьків.

Бездуховність – відсутність інтелектуального, духовного змісту.

Безпритульність дитяча – соціальне явище, яке характеризується відсутністю у дитини сукупності сприятливих умов для фізичного , психічного, духовного, інтелектуального та соціального розвитку.

Бродяжництво – схильність до постійної зміни місця проживання; переміщення з одного населеного пункту в інший або у межах одного населеного пункту при відсутності постійного місця проживання; дромоманія.

Вагабондаж – (блукати, мандрувати) непереборна тяга до бродяжництва, бурлакування, мандрування.

Важковихованість – педагогічне явище, яке характеризується тим, що вихованець з одного боку опирається позитивним виховним впливам, а з іншого – проявляє асоціальну девіантну поведінку.

Валеологія – наука про закономірності та механізми формування, збереження, зміцнення, відновлення фізичного, психічного, соціального
й духовного здоров’я людей та передачі його нащадкам.

Відхилення у поведінці – соціологічний термін , що визначає вияви поведінки, які не відповідають  або суперечать  прийнятим у суспільстві нормам, етичним еталонам і рольовим функціям. Відхилення у поведінці неповнолітніх розглядаються у різних аспектах. З юридичною точки зору: відхилення протиправні (образа, бійки, зґвалтування, вбивства), а також відхилення корисливої спрямованості, пов’язані з прагненням до кримінального збагачення (крадіжки). До В.у п., які не мають протиправного змісту, належать втечі дітей з дому, дитячих виховних закладів, бродяжництво, зловживання алкоголем, наркотиками; аутоагресивна поведінка (замах на власний організм аж до самогубства); відхилення соціально-пасивного характеру (прагнення уникати активного життя, обов’язків, роботи, навчання).

Вікові кризи – психологічні процеси внутрішньої перебудови в людині, що збігаються або супроводжуються найважливішими життєвими подіями.

Віктимність – соціально – психологічна властивість особистості,
яка характеризується схильністю особистості стати жертвою обставин або дій іншої людини (групи людей) (Ю.А. Клейберг).

Гіперактивність дитяча – невластиві для відповідного віку, нормального розвитку дитини неуважність, імпульсивність рухливість.

«Група ризику» – словосполучення, яке традиційно вживається для позначення осіб, схильних до проявів негативних відхилень у поведінці. Вживання наркотичних речовин тощо.

Дезадаптація – результат низького рівня соціальної адаптації
до соціального середовища. Виявляється в різних формах девіантної поведінки (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія, суїцид) та неадекватних психологічних станах особистості (депресія, гіперактивність).

Делінквентність – сукупність протиправних вчинків чи злочинів, які не відповідають формально зафіксованим юридичним нормам; схильність порушувати заведений порядок, скоювати дрібні правопорушення, провину.

Деформація особистості – негативні зміни особистості, що призводять
до порушення адаптації людини. Д.о. може мати форми психопатизації, невротизації, соціальної та психічної деградації.

Дистрес – стрес руйнівний, деструктивний, може вести до виснаження організму; негативно впливає на діяльність, аж до її повної дезорганізації;
є причиною адаптаційної активності, але якщо й розширює адаптивні можливості, то часто одночасно гальмує розвиток індивіда, перешкоджає досягненню цілей.

Дитяча експлуатація – жорстоке ставлення до дитини або необґрунтоване використання дітей для комерційних та промислових цілей. До дитячої експлуатації відносять: сексуальну експлуатацію дітей для особистого задоволення або отримання грошового прибутку;нічна робота; прийом на роботу дітей, які за віком повинні проходити початкове навчання; робота у небезпечних та шкідливих для здоров’я  умовах; робота, пов’язана з розповсюдженням та виробництвом заборонених ліків; торгівля дітьми; робота, пов’язана з принижуючим і жорстоким поводженням.

«Діти вулиці» – діти, які за законом не визнані як такі, що позбавлені батьківського спілкування, але фактично можуть бути визнані сиротами (соціальне сирітство), оскільки батьки з певних причин належним чином не займаються їх вихованням. Під поняттям Д.в. розуміють безпритульність та бездоглядність. Д. в., як правило, займаються бродяжництвом, жебракуванням, проституцією, крадіжками, вживають алкогольні напої, наркотики, токсичні речовини. Вони часто стають жертвами сексуальних злочинів, залучаються дорослими до протиправної діяльності.

Діти педагогічно занедбані – переважно фізично і психічно здорові діти та підлітки, які стали важкими через неправильне виховання чи відсутність його протягом тривалого часу. Характерною особливістю цих дітей є прагнення задовольнити свої бажання, не рухаючись з вимогами оточуючих, колективу. Відхилення від моральної норми набувають у них стійкого характеру (грубість, лінощі, нечесність, брехливість, жорстокість тощо).

Духовність - 1) переважання у людини духовно-моральних, інтелектуальних якостей (цінностей) над матеріальними; 2) особливість психічної організації індивіда, що виявляється у його суттєво-емоційній сфері
і є визначальною у формуванні особистісних якостей, світогляду, ціннісних орієнтацій людини, якими визначаються її життєві домагання, потреби, діяльнісна сфера тощо.

Егоїзм – ціннісна орієнтація суб’єкта, що характеризується переважанням у його життєдіяльності самокорисливих особистих інтересів і потреб безвідносно до інтересів інших людей і соціальних груп.

Емоційне здоров’я – здатність розуміти свої почуття та висловлювати їх, розуміти почуття інших, самоповага, гарний настрій.

Емоційний комфорт – психічний стан, при якому вільно та конструктивно реалізується ставлення індивіда до явищ навколишнього світу, що проявляється у рівновазі афективної природи.

Емпатія – 1) розуміння емоційного стану, проникнення у переживання іншої людини; 2) морально-психологічна якість, здатність розуміти емоційний стан іншої людини, співчувати, співпереживати, приєднуватися до емоційного життя інших.

Життєві навички - це здатність до адаптивної й позитивної поведінки, що робить можливим для осіб ефективно справлятися з вимогами і проблемами щоденного життя. Життєві навички можна розглядати як групу психосоціальних компетенцій та навичок міжособистісного спілкування, які допомагають людям вести здоровий і продуктивний спосіб життя (адекватно сприймати себе і навколишніх, будувати ефективні толерантні соціальні контакти та здорові міжособистісні стосунки, критично та творчо мислити, приймати відповідальні та обґрунтовані рішення, розв’язувати проблеми, керувати стресами), сприяють формуванню своєрідного «поведінкового імунітету» до невиправдано ризикованої поведінки.

Жорстоке ставлення до дітей – усі форми фізичного та психічного насильства, вчинення побоїв або образ, неуважне, недбале або жорстоке ставлення, експлуатація, включаючи сексуальне посягання на дитину.

Жорстокість – 1) морально-психологічна риса, що означає відсутність співчуття, милосердя, жалості до людей, безмежна суворість, грубість, безсердечність; 2) навмисне використання фізичної сили чи влади, яку фактично використовують для залякування тої чи іншої особи чи соціальної групи, наслідками якого є велика ймовірність нанесення травм (пошкоджень), смерть, психологічна шкода, поширення зла чи зникнення.

Залежність – схильність до знаходження бути в залежності, підкоренні від чого-небудь або кого-небудь; непереборний потяг до вживання наркотичних речовин, спричиняє психічні, фізичні розлади.

Занедбаність дитяча – стан відхилення від норми в поведінці та навчанні, зумовлений недоліками виховання дитини в сім’ї, дошкільних закладах, школі.

Злочин – передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне діяння, що посягає на суспільний лад чи економічну систему, державну або особисту власність, особу, політичні й трудові, майнові права і свободи громадян,
а також інше суспільно небезпечне діяння, яке посягає на державний правопорядок.

Злочинність – соціально-правове явище, що охоплює злочини, вчинені
в даному суспільстві у даний період часу; характеризується кількісними (динаміка, стан) і якісними (структура, характер) показниками.

Знання - це спектр інформації та її розуміння.

Ізоляція – почуття соціального спустошення і безнадії, яке виникає внаслідок нездатності досягати соціальних, інтимних контактів.

Імпульсивність – форма поведінки, при якій виникають різні немотивовані дії, вчинки, які протікають з проявами насильства без контролю особистості.

Інтоксикація – зміни психічного стану із сильним порушенням свідомості, емоційною піднесеністю (ейфоричність) і порушеною критичністю. Вона з’являється внаслідок вживання різноманітних наркотичних і токсичних речовин.

Інфантилізм – збереження в психіці і поведінці дорослого особливостей властивих дитячому віку. Це виражається у несамостійності рішень і дій, відчутті незахищеності, у зниженій критичності ставлення до себе, підвищеної вимогливості до турботи інших до себе, у різноманітних компенсаторних реакціях (фантазування, що заміщує реальні вчинки, егоцентризм і ін.). Соціальна роль «вічної дитини», яка звільняє особу від відповідальності і від осуду за недосконалі вчинки.

Компетентність – психолого-педагогічна якість, що означає силу і впевненість, джерелом яких є відчуття власної успішності та корисності.

Компетенція – здатність використовувати знання, вміння, успішно діяти на основі практичного досвіду під час вирішення певних проблем, завдань.

Конфлікт – 1) зіткнення протилежно спрямованих мети, інтересів, позицій, думок або поглядів опонентів або суб’єктів взаємодії; 2) форма вираження суперечностей, невідповідність цілей, цінностей, інтересів, явного чи прихованого суперництва, розходження в оцінках, зіткнення різноспрямованих дій і неподібності методів. Знаходить своє вираження
в боротьбі, конкуренції, кризі.

Креативність – здатність утворювати нові унікальні ідеї, результати, способи мислення тощо.

Маніпулювання – 1) форма взаємодії з іншими людьми, що полягає в прагненні впливати на їхню поведінку, змушувати вчиняти так, як цього хоче людина-маніпулятор; 2) у соціології і соціальній психології – система способів ідеологічного і соціально-політичного впливу (перш за все за допомогою ЗМІ) з метою зміни мислення й поведінки людей, формування певного способу життя, насаджування стереотипів всупереч їх інтересам.

Маргінали – окремі особи, соціальні верстви чи групи, які опинилися за межами характерних для даного суспільства основних структурних підрозділів чи певних соціокультурних норм і політичних традицій. Ними вважалися також бездомні, душевно хворі, дармоїди, проститутки, а з кінця ХХ ст. – хіпі, етнічні, релігійні меншини, представники нетрадиційно мислячої інтелігенції.

Мотив – 1) спонуки до діяльності, пов’язані із задоволенням потреб суб’єкта; сукупність зовнішніх або внутрішніх умов, що викликають активність суб’єкта і визначають його спрямованість; 2) усвідомлювана причина, що лежить в основі вибору дій і вчинків особистості.

Мотивація – система мотивів, яка визначає конкретні форми діяльності або поведінки людини та викликають активність організму і визначають її спрямованість.

Навички – 1) дії, сформовані шляхом повторення, що характеризуються високим ступенем освоєння і відсутністю поелементарної свідомої регуляції і контролю; 2) дії, складові частини яких у процесі формування стають автоматичними. Навички можна визначити як здатність практикувати конкретні моделі поведінки.

Навчання здорового способу життя на засадах розвитку життєвих навичок – це підхід у формуванні чи підтримці здорового способу життя, його умов через розвиток знань, ставлення та особливих навичок з використанням різноманітного досвіду навчання, з акцентом на залученні особи.

Насильство – примус, (дія), яку здійснює індивід чи група для досягнення поставлених цілей і яке пов’язано з прямим заподіянням фізичного, психічного, емоційного чи морального збитку іншій особі чи з погрозою такого заподіяння.

Неадаптивність – означає існування суперечливих відносин між метою і результати функціонування цілеспрямованої системи: наміри людини не співпадають із діяннями, задуми – із втіленням, спонукання до дії – із її підсумками.

Небезпечна поведінка – цілком визначена низка вчинків, результатом яких є втрата здоров’я.

Негативізм – 1) невмотивована поведінки суб’єкта, що виявляється в діях, навмисно протиставлених вимогам і очікування інших індивідів або соціальних груп; 2) заперечення моральних цінностей, норм поведінки; опозиційна міра поведінки, спрямована проти авторитету або керівництва.

Нігілізм – заперечення загальноприйнятих цінностей: ідеалів, моральних норм, принципів, законів, традицій, культури, форм суспільного життя.

Освіта «рівний-рівному» – процес виховного впливу через однолітків, спрямована на формування соціально відповідної поведінки як фактора запобігання вживання наркотиків, ВІЛ/СНІДу, ІПСШ.

Особа адиктивна – характеризується схильністю до пошуку емоційних позамежних переживань і нездатністю оволодіти відповідальною поведінкою. Поведінка адиктивної особи характеризується прагненням втекти в примарний світ.

Перевиховання – виправлення відхилень, вад, негативних наслідків, допущених у вихованні людської особистості.

Підліток-лідер – це особистість, яка є носієм знань, цінностей, ставлень, привабливих для однолітків, і які вони бажають наслідувати. Відповідно до узагальненого поняття метод «рівний-рівному» розглядає П.-л. як спеціально підготовлених непрофесійних педагогів (рівних педагогів), які навчають і мотивують своїх однолітків на здоровий спосіб життя.

Поведінка агресивна – система вчинків людини, спрамована на пошкодження та руйнування.

Поведінка адаптаційна – поведінка, спрямована на пристосування до нових умов життєдіяльності, до нових структур, нових цінностей, нових норм тощо. Іноді така поведінка може перерости в кримінальну поведінку, клієнтські зв’язки.

Поведінка адекватна – система вчинків, що відповідає прийнятим моделям реагування на ситуації.
Поведінка адиктивна – 1) пов’язана із зловживанням одним або декількома хімічними речовинами (токсичні, алкоголь, наркотики) на тому етапі, коли ще не сформувалася фізична залежність, що протікає на фоні зміненого стану свідомості, які викликають відхилення у поведінці; 2) вид порушення адаптації, який характеризується зловживанням однією або кількома психоактивними речовинами без ознак індивідуальної психічної або фізичної залежності у поєднанні з іншими порушеннями поведінки. До адиктивної поведінки відносять наркоманію, алкоголізм, куріння, пристрасть до азартних ігор, їжі та ін., а також гіперсексуальність.
Поведінка асертивна – 1) «золота середина» між агресивністю та поступливістю, що характеризується впевненістю без зайвого тиску у ситуаціях, коли необхідно просити, вимагати, обстоювати свої права і проявляти наполегливість; 2) упевнена поведінка.

Поведінка асоціальна – система вчинків, яка нехтує загальноприйнятими правилами суспільної моралі.

Поведінка аутоагресивна – поведінка особи, де агресія спрямована на самого себе (само пошкодження, само руйнівність). Типи ауто агресивної поведінки – адитивна, суїцидальна.

Поведінка девіантна – 1) система вчинків, що суперечать прийнятим у суспільстві правовим або моральним нормам; 2) стійка поведінка особистості, яка відхиляється від найбільш важливих соціальних норм; 3) поведінка, яка спричинює реальну шкоду суспільству чи самій особистості, а також супроводжується її соціальною дезадаптацією. Типи девіантної поведінки: делінквентна, адитивна, асоціальна, суїцидальна, проституція, бродяжництво, насильство в усіх його формах, хуліганство, крадіжки, кримінальна поведінка.

Поведінка делінквентна – різновид девіантної поведінки; протиправна, злочинна поведінка, схильність до правопорушень.

Поведінка деструктивна – поведінка, яка пов’язана із проявом агресії, насилля, із порушенням моральних та правових норм суспільства.

Поведінка залежна – зовнішні дії людини, пов’язані з непереборним на даний момент потягом до чого-небудь, тобто психологічною залежністю від нього.

Поведінка кримінальна – характеризується схильністю до протиправних вчинків та дій, які по досягненню віку кримінальної відповідальності є підставою для відкриття кримінальної справи і кваліфікується спеціальними статтями Кримінального кодексу.

Поведінка пасивна – прояв безактивності, байдужість, млявість; залежність, відсутність самостійності (може бути ознакою залежного розладу особистості).

Поведінка ризикована – поведінка особи, яка провокує виникнення небезпечних для життя і здоров’я ситуацій.

Правопорушення – протиправна, винна (навмисна чи необережна) дія чи бездіяльність, що посягає на державний чи громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законодавством передбачено адміністративну відповідальність. П. від злочину відрізняється меншим ступенем суспільної небезпеки.

Превентивність – 1) спрямованість на запобігання негативних явищ; 2) процес перетворення середовища ризиків на простір можливостей для самореалізації особистості дитини, дає змогу значно підвищити ефективність виховної роботи, попередити поширення негативних явищ у дитячому і молодіжному середовищі.

Превенція – процес попередження негативних явищ і станів особистості.

Просвітницька робота – вид діяльності особистості (підлітка-лідера, педагога-тренера) спрямованої на поширення знань, формування умінь вести здоровий спосіб життя, запобігати впливу негативних явищ через спеціально організовані заходи та особистий приклад.

Референтна група – соціальна група, на яку індивід орієнтує свою поведінку, думки, цінності.

Рівень домагань – прагнення до досягнення цілей тої міри складності, для якої людина вважає себе здатною. Його невідповідність є джерелом появи різноманітних конфліктів дитини як з іншими людьми, так і з самим собою, що може призвести до відхилень у розвитку особистості.

Ризик – небезпечна ситуація.

Розвиток життєвих навичок – ефективна педагогічна технологія, спрямована на формування здорової і просоціальної особистості.

Самоактуалізація – прагнення людини до максимально повного виявлення, розвитку і реалізації своїх особистісних можливостей, бажання особистості само відбуватися, повне використання самою людиною своїх талантів, здібностей.

Самовиховання – свідома діяльність людини, спрямована
на вдосконалення самої себе, на максимально можливу реалізацію людиною себе як особистості, вироблення у собі позитивних якостей, звичок і подолання негативних.

Самоконтроль – усвідомлена оцінка суб’єктом власних дій, психічних процесів і станів.

Самопрезентація – акт самовираження та поведінки, спрямований на те, щоб створити добре враження.

Самореалізація – зовнішній вияв життєвої активності індивіда; процес реалізації життєвих домагань особистості в окремих видах предметної діяльності.

Самосвідомість – особлива функція свідомості, яка виконує роль самовизначення, самооцінки та регуляції поведінки і всієї діяльності особистості.

Самооцінка – 1) компонент самосвідомості, що включає знання про себе, оцінку людиною самої себе, своїх здібностей, моральних якостей та дій; 2) оцінка, судження особистістю самої себе, своїх можливостей, якостей і місця серед інших людей. Самооцінка може бути завищеною, заниженою та адекватною (об’єктивною). Адекватна самооцінка дозволяє суб’єкту відноситися до себе критично, правильно співвіднести свої можливості з завданнями різної складності, з вимогами оточуючих.

Сенситивні періоди – 1) періоди онтогенетичного розвитку людини, які є найбільш чутливими до того чи іншого впливу, найбільш сприятливими для розвитку тієї чи іншої психічної функції; 2) оптимальне поєднання умов для розвитку певних психічних властивостей та процесів, відповідають певним віковим періодам розвитку людини.

Система цінностей – сукупність пов’язаних або внутрішньо залежних цінностей, які особистість сприймає як значимі, важливі, необхідні в її житті.

Ситуація проблемна – ситуація, для подолання якої потрібно знайти і застосувати нові знання чи способи дій.

Ситуація успіху – з педагогічної точки зору – цілеспрямоване, організоване сполучення умов, за яких створюються можливості для досягнення результатів у діяльності як окремої особистості, так і колективи в цілому. Це результат продуманої, підготовленої стратегії, тактики вчителів, батьків, соціальних працівників.

Соціалізація особистості – процес і результат засвоєння і активного відтворювання особистістю соціального досвіду, здійснюваний в діяльності і спілкуванні.

Соціальна депривація – відсутність або недостатня наявність економічних та психологічних умов розвитку людини. Вони включають забезпеченість житлом, грошима, а також турботу близьких людей
чи адекватну їх заміну.

Соціальне здоров’я – сприйняття себе як індивідуума певної статі, почуття любові, дружби, успіху, групової солідарності; здатність зберігати, використовувати та будувати відношення з іншими людьми; здатність до спілкування та його якість.

Соціальне середовище – сукупність умов життєдіяльності людини (сфери суспільного життя, соціальні інституції, соціальні групи), що впливають на її свідомість і поведінку. Виділяють мікро та макрорівень такого середовища. До макрорівня належить матеріальне, культурне, політичне середовище. Мікрорівень – це умови безпосереднього оточення людини (сім’я, сусідство, вулиця, навчальний та трудовий колектив, громадські організації, формальні та неформальні об’єднання тощо).

Ставлення - це власні нахили, уподобання, а також суб’єктивні оцінки, що схиляють особу діяти чи реагувати певним чином. Саме ставлення зумовлюють те, що коли щось подобається, а щось не подобається, щось є вартим турботи або не вартим. Ставлення залежить: від особистісних цінностей людини; від суспільних цінностей, які пропагуються; від вірування; від соціальних норм, прав, намірів та мотивації.

Субкультура – сукупність спеціальних соціально-психологічних ознак (норм, цінностей, стереотипів, смаків і т.д.), що впливають на стиль життя і мислення окремих груп людей (підлітків) і дозволяють їм усвідомити Себе в якості «ми», відмежно від «вони» (інших представників соціуму). С.-автономне, відносно цілісне утворення. Вона охоплює специфічний набір ціннісних орієнтацій, норм поведінки, взаємодію і взаємостосунки її носіїв, статусну структуру, джерела інформації, захоплення, смаки, жаргон, фольклор.

Суїцид – акт самогубства, який скоює людина в стані сильного душевного розладу або під впливом психічного захворювання, усвідомлений акт усунення з життя під впливом гострих психотравмуючих ситуацій, за яких власне життя як вища цінність втрачає для даної людини значення.

Толерантна особистість – людина, яка добре знає себе і визначає особистісну цінність інших.

Тренінг - активна форма проблемного навчання і отримання знань, що орієнтована на відпрацювання й закріплення ефективних моделей поведінки, максимально активну участь учнів, взаємообмін досвідом та використання ефективної групової взаємодії.

Тривожність – схильність індивіда до переживання тривоги, занепокоєння, що характеризується низьким порогом виникнення реакції тривоги в специфічних соціальних ситуаціях; один із основних параметрів індивідуальних відмінностей.

Фактор ризику – психогенний чинник змінених (незвичних) умов існування, що характеризується наявністю загрози життю. Фактори ризику підвищують вірогідність розвитку певного захворювання або зміни стану здоров’я (наприклад, куріння – ф.р. щодо інфаркту міокарда чи раку).

Фрустрація – психічний стан, який характеризується пригніченим настроєм у поєднанні з напруженням і тривогою, які виникають у зв’язку з об’єктивно нездоланими (або суб’єктивно так сприймаємими) перешкодами на шляху реалізації цілі, що намічена або реалізації неусвідомлюваних настанов; переживання невдачі.

Ціннісна орієнтація – особливий компонент духовного світу людини, що є наслідком обрання певних життєвих принципів, система її установок, переконань, переваг, що виражається в поведінці. Ставлення людини до навколишнього матеріального і духовного світу.

Цінності життєві – цінності життя і основні засоби їх досягнення. Є цінності матеріальні (прагнення до матеріального достатку, накопичення грошей, речей тощо) і цінності морально-духовні (прагнення робити добро. Проявляти турботу, співчувати, творити красу і ін.).

Шкідливі звички – небажані форми поведінки, що виникають внаслідок закріплення психофізіологічних механізмів – динамічних стереотипів; розрізняються за ступенем негативного впливу на загальний розвиток особистості, на її здоров’я.

«Я-ідентичність» – сукупність уявлень про себе, які дають можливість відчувати власну унікальність та автентичність.

Якість життя – інтегральна характеристика всієї сукупності видів, форм, сфер, життєдіяльності людей певного суспільства, зумовлених рівнем його виробництва, економічними відносинами, політичним устроєм і системою цінностей.

Я-концепція – 1) відносно стійка, більшою або меншою мірою усвідомлена система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свою взаємодію із іншими людьми та ставиться до себе. Складову, пов’язану зі ставленням до себе або окремих своїх якостей, називають самооцінкою або прийняттям себе; 2) цілісний, хоча і не позбавлений внутрішніх суперечностей, образ власного Я, який виступає як установка по відношенню до самого себе і включає такі структурні компоненти: когнітивний – образ своїх якостей, здібностей, зовнішності, соціальної значущості і т.д., афективний (емоційний) – самоповага, себелюбство, самозневага і т.д., поведінковий (оціннісно-вольовий) – прагнення підвищити самооцінку, завоювати пошану, повагу і т.д.; 3) узагальнена уява людини про себе, система його настанов відносно власної особистості.

Якість превентивних знань – ефективність реалізації знань в життєвих ситуаціях. Включає такі характеристики: доступність знань – здатність бути сприйнятими учнями; рівень засвоєння, повноту – обсяг знань про негативні явища і засоби їх попередження і подолання тощо.